Очі, повні презирства,
Лукаво поглянули в небо.
Перші промені світла
Там сонце ранкове плело…
“Я обдумав, помислив,
І вирішив, хлопче: від тебе
В наше місто лиш біди
Вітрами з далів принесло.
Каламутиш ти воду
Своїми брехнею й плітками,
Але люди жадають
Спокійних блаженних життів.
Тільки волю народу
Своїми я вершу руками.
Знай, на тебе чекають
Останні хвилини в житті.”
Очі, вкриті грозою,
Суддя перевів на хлопчину:
“Добре. Досить комедій!
Ти просто мені заважав.
Справедливість сльозою
Не вимолить в мене й дитина.
Я давно жорсткосердий -
Прощення ніхто ще не знав.
Чорним круком на площі
Для тебе поставлено плаху.
І о шостій годині,
Як в дзвона ударить дзвонар,
То мотузки найтовщі
Твою шию здавлять, невдахо.
Тільки диво всесильне
Спасти тебе. Ним і не мар.”
Голуби клекотіли,
Схвильовано люди шептали:
“Що ж це нині здійсниться?
Хлопчину вже смерть стереже…”
І годинника стріли,
Як змії, на шосту вказали,
І дзвонар на дзвіницю,
Як завжди, піднявся уже…
Всі чекають удару ---
Ніщо не стривожить мовчання.
Дзвін хитнувся, і…тиша:
Ні звуку. Залізо мовчить.
Тільки жінка кривава,
Яку підштовхнуло кохання,
Учепившись, як кішка,
У дзвоні сталевім висить.
Всі удари – на себе,
Щоб дзвін ані дзенькнув, ні скрипнув…
Схвилювалися люди:
“Це диво! Всесильна любов! ”
аж суддя змилосердивсь,
і зняв із хлопчини провину.
Так і Бог світ цей любить –
За нас на хреста Він пішов.
Наше світле спасіння
В Ісусовій жертві величній.
Ми – не в силі спастися,
І дзвони ось-ось прозвучать…
Нам дає воскресіння
Христос в Своїй милості вічній.
На колінах молися,
Любов ще готова прощать.
Амінь
2003.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Сто первый километр, или Послесловие к изящной словесности - Євген Аксарін ОТ ИЗДАТЕЛЯ
Ранее, на предыдущих авторских страницах, опубликованы были части этой повести, почти все, кроме окончания. Сделано это было намеренно - чтобы не перегружать читателя необычным материалом. Но воспоследовало неожиданное: на теле сего христианского сайта обнаружились гнойники злобы и язвы ревности не по рассуждению. Сегодня представляю читателю повесть целиком, точнее - то, что дошло до меня. Представляю не для праведников: "не здоровые имеют нужду во Враче, а больные" (Мф. 9:12). И Врачу виднее - как лечить больного.
Мне (как издателю) видится, что Целитель использует ум, способности, перипетии судьбы - всю в целом личность автора и самоё повесть как гомеопатические средства лечения от греха. Одно могу засвидетельствовать достоверно: прочитав эту вещь в рукописи, двое заключённых обратились ко Христу. После этого все комментарии к повести здесь, на сайте, будь то хвалебные или ругательные, представляются мне излишними.
